Життя закрутилося немов швидка річка, так що не знаєш куди вона тебе винесе. Звичайно є можливість за щось зачепитися. Але тут постає питання: куди саме може принести тебе ця річка? Куди саме вона несе? Хіба її бурхливій біг не є в певній мірі відповіддю на усі людські питання. І навіть якщо кінець її — смерть, то хіба за ним не відкривається щось нове та недосяжне?! А якщо хапати, намагатися за щось уцепитися — то що саме я хочу робити на березі? Чи спокійний відпочинок, будування малої халабудки може бути йти у якесь порівняння у тому русі, якій пропонує тобі ріка?! Чи вистачить у тобі сили для того, щоб відповісти на цей заклик, на якій вона тебе провокує?
Але з великою силою тягне цікавість: що там за наступним поворотом? Які саме нові та невідомі краєвиди відкриються твоєму змученому боротьбою зору? Чи не варто покинути все і забути про малі, дрібні справи заради того, щоб знайти у собі мужність потягатися на витривалість з річкою? Це як у пісні Макаревича, світ безперечно сильніший за людину, однак ми усе одно вважаємо таких людей героями, а деяких навіть Церква називає святими.
Чи варте те, щоб спокійно сидіти і десь у глибині відчувати страх та розчарування від того, що ти не навижився.
Любов це надто складна річ для того, що умістити її в двох словах. Не варто багато застановлюватися саме яка вона. Той, хто багато думає втрачає можливість пережити цю надзвичайну пригоду. Що у ній?
Неодмінно відсутність жодної впевненості. Той, хто любить не може ні на що покладатися, лише на своє нестримне прагнення та бачення того, кого він любить. Якщо він буде приділяти увагу таким дрібним речам, як то що скажуть інші чи як це буде виглядати, то він ніколи не досягне то на що сподівається.
Любов це єдина річ, яку не можна перевірити. Навіть віру можна пояснити, бо вона логічна, а надію обгрунтувати. Любов натомість нічим не перевіряється лише цими двома. Якщо любив — віриш: віриш тому, кого любиш, віриш своєму серцю. Коли любиш, то сподіваєшся. Лише той, хто любить — насправді вірить і гідно сподівається. Не можна вирвати віру та надію у того, хто любить. Натомість у того, хто не любить, віра стає звичкою,
а надія — зиском. А той хто любить не зважає, він щирий у своєму прагненні. Його віра чиста, і вона з радістю знаходить підтвердження у висновках розуму. А надія настільки сильна, що навіть коли він нічого не бачить, то очі його світяться як того що все отримав.
Сподівання — ось гідна ціна любові. Як співав Цой, той хто любить, той чекає. Смерть варта того, щоб жити. А любов того, щоб чекати. Якби наша любов не перевірялася тут вірою на надією, якби ми могли довести свою любов Богу, бо все інше є від Нього і нам не належить.
Ми можемо лише в покорі скерувати усе, що маємо до Нього. У цьому наша заслуга. А втім і радість від того, що ми належимо до Того, Кого любимо.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
